На рубежі XIX-XX століть у літературному житті Росії з’явилося сузір’я поетів, які пізніше склали цілу епоху — Срібний вік. Костянтин Дмитрович Бальмонт — яскраве явище в цьому сузір’ї. Доля творців на зламі історичних подій була трагічною: одні загинули, інших переслідували, багато хто опинився на чужій землі. Розділив таку долю і Бальмонт: біографія його — це сплетіння слави і тягот еміграції.
Біографія Бальмонта: дитинство і юність
З народженням майбутньому поетові пощастило: він з’явився на світ 3 червня 1867 року в сім’ї освічених людей, які жили у Володимирській губернії. Батько служив у земстві, а мати створила в домі культурну атмосферу, яка вплинула на формування поетичного обдарування сина. Впливала на нього й багата, затишна та тиха природа.
Мати, захоплена словесністю та музикою, передавала це дітям. Вони знайомі були з найкращими творами російської літератури. У десятирічному віці Костя написав перші вірші, які не отримали материнського схвалення. Тому хлопчик надовго залишив це заняття.
Навчався Костянтин у повітовій гімназії в Шуї. У щасливому отроцтві та юності йому хотілося, щоб усім жилося добре, і такі настрої призвели до захоплення громадськими ідеями, до бунтарства. Юнак долучився до нелегального гуртка «Народна воля», поширював листівки, за що його виключили з гімназії. Далі довелося вчитися у Володимирі.
У 18-річному віці Бальмонт дебютував у літературі: три його твори опублікував столичний журнал. Коротка біографія Бальмонта цього періоду складається зі спроб продовжити освіту:
- Юнак вступив до Московського університету, вивчав юридичні науки. Навчання закінчилося арештом за участь у студентських заворушеннях і висилкою в Шую.
- З Ярославського ліцею він теж був відрахований, після чого більше не намагався завершити свою освіту.
Доля першої «Збірки віршів» (1890) була сумною: автор спалив майже всі примірники, бо вірші інтересу не викликали. Ці переживання ускладнилися болісними спробами налагодити стосунки з першою дружиною, у березні 1890 року зневірений Бальмонт спробував убити себе. Закінчилося все численними переломами і лікуванням протягом багатьох місяців.
Але час на лікарняному ліжку став переломним у житті поета і плідним у творчому плані. У цей період юнак усвідомив своє поетичне призначення.
Протягом кількох наступних років поет-початківець Бальмонт не міг публікувати свої твори. У цей час його підтримали письменник Володимир Короленко, професор Московського університету Микола Стороженко, який домігся для молодої людини замовлення на літературні переклади. Їхні публікації давали Бальмонту засоби до існування. На початку 1890-х Бальмонт виїхав до Петербурга, де увійшов у літературне середовище.
Костянтин Бальмонт: творчий шлях
У справжню поезію Бальмонт увійшов зі збіркою «Під північним небом» (1894). Вірші сповнені романтичних переживань, пронизані безрадісними настроями. Але обдарованість автора була очевидною.
Наступного року вийшла друком збірка поезій «В безбрежности», у якій К.Д. Бальмонт продемонстрував літературні спроби поєднати слова з мелодикою, створюючи блискучі віршовані форми.
В останнє десятиліття століття біографія Бальмонта — це історія активних творчих пошуків. Він виявив наполегливу працездатність:
- читав історичні праці, роботи з природничих наук;
- освоював інші мови;
- цікавився народною творчістю.
Збірка «Палаючі будівлі» (1900) знакова у творчості поета. У віршах звучить жага внутрішнього звільнення, потяг до самопізнання, осягнення свого світу. У новій літературній течії він стає визнаним майстром символізму. А сама творчість Бальмонта — затребуваною в найближче десятиліття. Незвичайний успіх закріпила збірка «Будемо як Сонце» (1902).
Всеросійську славу пізнав Бальмонт після виходу збірки «Тільки любов. Семицветик». З’явилися натовпи шанувальників, створювалися гуртки наслідувачів-бальмоністів, у яких літератори вивчали блискучу форму віршів Бальмонта, його рими і те, що називали кришталевими співзвуччями. Це була не просто популярність, а закоханість у поета.
Вірші Бальмонта для дітей цього періоду наповнені чарівними персонажами — феями, ельфами, росинками. Автор у них створював ідеальний світ, який заворожував дітей.
У 1905 році поет залучений у політичне життя країни, у революційні події. У цей час він зблизився з Максимом Горьким, співпрацював із соціал-демократичною пресою. Репресії, що настали після революції, загрожували поетові арештом. Він вирушив до Європи як у першу еміграцію. Там видав дві збірки з відгуками на революційні події.
Роки еміграції (до 1913-го) проводить у подорожах Африкою, Австралією, Індією. Але в Росії його не забували. У Петербурзькому університеті відзначили 25-річчя літературної творчості Бальмонта, публічно проголосили його великим російським поетом.
Лютневу революцію Бальмонт вітав, але категорично не прийняв Жовтневу. Писав, що вона принесла хаос і буревій божевілля, а більшовики стали для нього руйнівниками, що пригнічують особистість.
У 1917-1920-х поет бідує разом з усіма в країні, але на угодовство з новою владою не йде, не друкує свої твори. У 1920-му йому вдалося домогтися дозволу на тимчасову поїздку за кордон. До Росії він більше не повернувся.
Костянтин Бальмонт: особисте життя, останні роки
Почуття закоханості рано пережив Бальмонт. Цікаві факти його особистого життя — найкраще тому підтвердження.
Перший раз він одружився 1889 року з Ларисою Гареліною. Ранньому шлюбу опиралася сім’я, але він пішов на розрив із рідними заради одруження. Сімейне життя не склалося: неврастенічна за натурою дружина влаштовувала сцени і сварки. Перша дитина померла незабаром після народження, а син, який вижив, страждав на психічний розлад. Закінчилося все сумно — Бальмонт намагався накласти на себе руки.
Другий шлюб поет уклав уже майже в 30-річному віці. Дружиною поета стала перекладачка Катерина Андрєєва, з якою об’єднували митця слова спільні літературні інтереси. У родині народилася донька Ніна.
Але на початку 1900-х років поет знайомиться з Оленою Цвєтковською, яка вразила і привабила його вірністю, покірністю і відданістю. Це був цивільний шлюб, який подарував йому ще одну доньку — Мірру. Жили вони в Петербурзі, але і свою колишню сім’ю Бальмонт не полишав: їздив до них у Москву, практично утримував дві сім’ї.
1920 року в еміграцію Бальмонт відбув із Цвєтковською. Але ще раніше він знайомиться з Дагмар Шаховською, роман з якою почався вже в емігрантські роки в Парижі. Сім’ю не полишив, лише іноді зустрічався з новою коханою Бальмонт. Діти з’явилися і від цього зв’язку: син — 1922 року і донька — 1925-го.
В емігрантському середовищі Бальмонта не прийняли. Йому ставили в провину те, що він не втік, а виїхав за офіційними документами, підозрювали у співпраці з радянською владою. Водночас і більшовики обрушили звинувачення на нього як на людину, що обдурила їхню довіру.
В еміграції поет важко переживав розрив із Росією:
- Поезія Бальмонта відобразила ці переживання. Тяжкістю життя на чужині сповнені твори у збірці «Марево» (1922).
- Бальмонт іноді дуже шкодував, що поїхав, з’являлося бажання повернутися.
1923 року Бальмонта номінували на Нобелівську премію з літератури, але удостоївся її інший європейський поет.
Значна частина творчості в еміграції складалася зі співробітництва з російськими газетами і журналами, а також із публіцистичних виступів. Його обурювала байдужість європейського суспільства до того, що відбувалося в Радянській Росії за більшовиків.
Жити ставало дедалі важче, гонорари і допомога від фондів стали нерегулярними. На початку 1930 років проявилися ознаки психічного захворювання, поет періодично лікувався в клініці. Останні його роки стали «сутінковим станом». Помер Бальмонт у грудні 1942 року від пневмонії.
Життя і творчість Бальмонта знову стали цікавими співвітчизникам наприкінці 1960-х. Але й сьогодні видаються його книги, що відкривають дивовижний поетичний світ Срібного століття.
